Історія кафедри фінансів імені Віктора Федосова бере свій початок із далекого 1906 року. Вона взаємопов’язана із віхами історії КНЕУ. У 2021 р. КНЕУ відзначив сто п’ятнадцяту річницю від дня свого заснування, а вже наступного року вшановуватиме 155-ту річницю від дня народження свого засновника – визначного вченого-історика Митрофана Вікторовича Довнар-Запольського (1867–1934 рр.). Саме завдяки його ініціативі в 1906 р. у Києві було засновано Київські вищі комерційні курси – приватний вищий навчальний заклад з підготовки кадрів для господарського комплексу півдня Російської імперії, що став другим в імперії і першим на українських теренах вузом економічного профілю. Уже на Київських вищих комерційних приватних курсах більшість дисциплін були, власне, фінансового спрямування. Про це переконливо свідчить викладання таких дисциплін, як банківська та біржова справа, фінанси, фінансове право, страхування, комерція, торгівля тощо. Тодішня програма навчання супроводжувалась обов’язковим вивченням двох іноземних мов. Розвиток розмаїтих фінансових інститутів (банків, бірж, страхових компаній тощо), комерційно-торговельних підприємств та об’єднань, розширення державного фінансового апарату (бюджетних, податкових, фінансово-контролюючих органів), ускладнення фінансового механізму, фінансових відносин між суб’єктами господарювання та державою викликали гостру потребу і водночас сприяли поширенню фінансової освіти у суспільстві. Спеціалісти фінансового профілю почали виконувати важливу роль у економічній системі. Саме цим, власне, була зумовлена і зміна тодішніх назв КНЕУ — комерційний інститут, інститут народного господарства, фінансово-економічний інститут.

В Україні серед найавторитетніших і найвідоміших фінансових кафедр, що має славетні традиції, є кафедра фінансів імені Віктора Федосова. Кафедра фінансів імені Віктора Федосова є однією із найстаріших кафедр, її попередницею була кафедра фінансового права Київського комерційного інституту, створеного в 1906 році. Біля витоків кафедри фінансів стояли видатні вчені та адміністратори фінансової науки: П. Л. Кованько, М. І. Мітіліно, Л. М. Яснопольський, В. В. Карпека, Б. О. Чорний, В. Є. Власенко.

Сучасне обличчя кафедри сформувалося завдяки значним зусиллям багатьох професіоналів, насамперед її очільників. Слід зазначити, що всі завідувачі кафедри фінансів були фундаментально ерудованими людьми, відданими своїй роботі й колективу, широковідомими в країні і за її межами фінансистами. Так, протягом понад семидесяти шести років колективом кафедри керували три видатні науковці — П. М. Рубановський (очолював кафедру 1945-1965 рр.), С. С. Горохов (очолював кафедру 1965-1975 рр.) та В. М. Федосов (очолює кафедру з 1975-2021 рр.), кожний з яких є помітною постаттю. Така стабільність сформувала і створила надійне інтелектуальне і наукове підґрунтя для творчого розвитку і плідної науково-освітньої діяльності кафедри фінансів.

Федосов Віктор Михайлович (21.09.1939–12.04.2021) – Заслужений  діяч  науки  і  техніки  України,  доктор  економічних  наук, професор,  завідувач  кафедри  фінансів  Київського  національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (1975–2021 рр.) – один з найвідоміших і найавторитетніших учених-фінансистів України. За видатні заслуги у науковій, освітній та практичній діяльності  нагороджений  орденом  «За  заслуги»  І,  ІІ  і  ІІІ  ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, премією за наукові досягнення Академії наук вищої школи України.

Віктор  Михайлович  –  корифей  фінансової  науки,  знавець  історії світової та української фінансової думки, вчений і учитель з гострим відчуттям всього нового і передового в науці та вихованні молодого покоління фінансистів. Свій трудовий шлях як випускник кафедри 1961 р. після закінчення  Київського  інституту  народного  господарства  (нині КНЕУ) розпочав в Міністерстві фінансів УРСР на посаді економіста  Управління  фінансування  торгівлі  (1960–1963  рр.),  а  продовжив на освітянській ниві в своїй альма-матер. Він дуже любив і поважав студентів, саме він наполіг і багато років підтримував проведення безкоштовної студентської міжнародної конференції, де молоді люди могли обмінюватися думками та спробувати себе у  науці.  У доробку професора В. М.  Федосова майже три  сотні наукових  праць,  які  опубліковані,  зокрема,  й  за  кордоном  –  у США,  Німеччині,  Польщі,  Словаччині,  Угорщині,  Чехії  та  інших країнах. Його учні й послідовники працюють в усіх куточках України та світу, очолюючи заклади вищої освіти, фінансові органи та фінансові служби корпорацій. При цьому коло наукових інтересів вченого поширювалося й на історичну, гуманітарну та соціальну проблематику. Зокрема, значний інтерес свого часу викликала  монографія  «Запорозька  Січ  як  український  феномен», написана спільно з В. Л. Андрущенком, що була відзначена Премією імені Ярослава Мудрого. Це книга про загадковий,  ще  не  пізнаний  сповна  феномен  національної  історії  – українське  козацтво,  Запорозьку  Січ  і  її  суспільні  інститути.  Козацька республіка  розглядається як своєрідна форма організації  життя  українського  народу,  як  паросток  і  предтеча  нашої державності  не  лише  з  погляду  суспільно-політичного,  а  й  етнонаціонального та фінансово-економічного розвитку.

В. М. Федосов був видатним науковцем, що поєднував творчу дослідницьку  діяльність  з  практикою  формування  й  розбудови фінансової системи незалежної України. Упродовж багатьох років був членом експертної ради Вищої атестаційної комісії України,  членом  редакційних  колегій  провідних  наукових  журналів  і збірників, зокрема основного фахового журналу «Фінанси України»,  членом  Ради  Національного  банку  України,  членом  Ради Податкової  служби  України,  радником  Голови  Адміністрації Президента України, Міністра фінансів України, Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Голови Державної контрольно-ревізійної служби України і очолював Громадську  раду  цієї  урядової  державної  служби,  був  членом  багатьох урядових та президентських комісій з реформування фінансової і податкової системи України, формування стратегії економічного і соціального розвитку України, брав участь у розробленні фінансового  законодавства  та  підготовці  ряду  послань  Президента України до Верховної Ради України. Завдяки його зусиллям кафедра підтримувала постійні зв’язки з державними фінансовими органами,  інституціями  фінансового  сектору,  корпоративними підприємствами.

Однією з головних заслуг Віктора Михайловича у творчій діяльності  стало  заснування  ним  на  кафедрі  фінансів  Київського національного економічного університету у 80-ті роки минулого століття  спільно  з  професором,  доктором  економічних  наук Валентиною  Миколаївною  Суторміною  української  науково-освітньої  школи  публічних  фінансів.  Її  ключовими  ознаками  є два  аспекти  дослідження.  По-перше,  глибинне  проникнення  на основі методологічних підходів, що базуються на філософському підґрунті, у сутнісні характеристики ключових категорій публічних фінансів – податків, бюджету, державного боргу, що дає змогу сформувати надійні теоретичні засади для побудови ефективної  системи  управління  державними  й  місцевими  фінансами. По-друге, теоретико-прикладне  дослідження  проблематики  розроблення та реалізації фінансової політики держави, спрямованої на  забезпечення  макроекономічної  стабільності  й  сприяння  сталому  економічному  зростанню.  У  цьому  контексті  всебічно досліджувались як проблеми України, так і досвід країн із розвинутою  ринковою  економікою,  на  підставі  чого  визначалися  завдання і напрями фінансової стратегії і тактики розвитку молодої української держави.

Враховуючи, що ключова роль у системі державних фінансів належить  податкам,  основні  зусилля  представників  наукової школи були зосереджені на дослідженні проблематики оптимізації податкового навантаження. Одержавлена за допомогою податків  частина  вартості  національного  продукту  набуває  певною мірою специфічного самостійного руху в межах фінансової системи і надалі активно використовується в процесі реалізації фіскальної політики держави. При цьому податкам, як і фінансам у цілому, притаманна чітко виражена суперечливість взаємовідносин  між  їх  платниками,  державою  і  споживачами  суспільних благ. Відповідно, доведено, що вирішення завдання формування збалансованої  податкової  системи  має  засновуватися  на  узгодженні  інтересів  усіх  суб’єктів.  Спроби  вирішення  проблем  у  податковій сфері чи то на основі необґрунтованого зниження загального рівня податкового навантаження з метою сприяння розвитку  економіки  (як  це  тривалий  час  спостерігалося  в  Україні), чи то шляхом посилення податкового тиску у кризові періоди не дали,  не  дають  і  не  можуть  дати  очікуваних  задекларованих результатів. Необхідно при вирішенні податкових проблем керуватися на демократичному механізмі стримувань і противаг, який передбачає  максимально  можливе  узгодження  інтересів  усіх сторін.

Важливе  місце  у  доробку  науково-освітньої  школи  займає проблематика  оптимізації  системи  видатків  державного  і  місцевих  бюджетів.  З  початку  2000-х  років  у  наукових  публікаціях  неодноразово  зверталася  увага  на  необґрунтоване  зростання  в  Україні видатків на реалізацію управлінських функцій держави, на розрив між декларативним соціальним спрямуванням бюджету та реальними фінансовими можливостями держави, на неприпустиме зниження активної ролі держави в інвестиційному процесі з метою сприяння розвитку економіки. З метою оптимізації структури видатків пропонувалася розробка фінансової стратегії української  держави  з  визначенням  відповідних  пріоритетів  в економічній та соціальній політиці. В частині дефіцитного фінансування державних видатків наголошувалося, що воно має мати зважений характер відповідно до потреб і наявних ризиків. Відповідно, порогові показники рівня бюджетного дефіциту та державного боргу до ВВП мають враховувати як прийняті у світовій практиці обмеження (2–3 % і 60 %), так і реалії розвитку економіки  та  фінансового  стану  конкретної  країни.  Стосовно  джерел боргового  фінансування  аргументована  доцільність  надання  переваги зовнішнім державним позикам (у першу чергу від міжнародних  фінансових  інституцій),  які  сприяють  зростанню  фінансового  потенціалу.  Залучення  внутрішніх  позик  є  доцільним тільки  у  таких  межах,  що  не  допускають  відволікання  ресурсів від реального сектора економіки.

Значна увага у дослідженнях з проблематики наукової школи приділена  питанням  розвитку  місцевих  фінансів,  оптимізації  будови бюджетної системи та раціоналізації міжбюджетних взаємовідносин.  Однією  з причин нинішньої  політичної  кризи  в Україні  є  надто  централізована  бюджетна система. Причому проблема не стільки у невиправданих пропорціях між державним і місцевими бюджетами, скільки у розриві (до 20 відсоткових пунктів)  між  власними  й  делегованими  повноваженнями  місцевої влади  і  власними  та  закріпленими  дохідними  джерелами  місцевих бюджетів. Саме надмірна централізація коштів у державному бюджеті призвела до того, що понад  90 % місцевих бюджетів є дотаційними, а рівень дотаційності сягає 60, а то й 80 %. Система бюджетного регулювання, що заснована на дотаціях вирівнювання,  фактично  сформувала  ідеологію  «бюджетного  комунізму», при якій у органів місцевої влади не має ні можливостей, ні стимулів до раціонального господарювання і сприяння регіональному  розвитку.  Таким  чином,  є  всі  підстави  констатувати,  що  у  формуванні  місцевих  фінансів  реформи,  що  здійснювалися  з набуттям  незалежності,  мали  антиринковий  характер  і  були спрямовані на посилення центральної влади. Варто зазначити, що навіть в умовах адміністративної економіки рівень фінансової автономії та відповідальності місцевої влади був  набагато вищий.

Саме  це  спричинило  гальмування  впровадження  в  бюджетний процес  на  державному  і  місцевому  рівнях  новітніх  бюджетних технологій,  без  чого  неможливе  формування  сучасної  системи державних фінансів. У науковому вимірі важливою віхою у формуванні та розвитку  ідей  школи  стало  видання  у  1992  році  В.  М.  Суторміною, В. М.  Федосовим,  В.  Л.  Андрущенком  монографії  «Держава  – податки – бізнес: (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки)», де було всебічно досліджено питання розвитку податкових систем у світі та визначено засади й напрями імплементації набутого досвіду в нашій країні в умовах формування основ ринкової економіки, а також у 1994 році підручника «Податкова система України» за редакцією В. М. Федосова. Актуальність та своєчасність цих праць важко переоцінити: молода держава Україна, почала формувати власну систему оподаткування, і її державність багато в чому залежала від можливостей публічних фінансів. У цих умовах праці, присвячені актуальним  проблемам  фіскального  регулювання  економічних  процесів, були  надзвичайно  своєчасними  з  прагматичних  позицій  і  вельми важливими з точки зору теорії і методології фінансової науки. Тому, підвалини і багато напрацювань у теорії та практиці розбудови  дієздатної  й  ефективної  податкової  системи  було  закладено саме вказаними роботами, ідеологом,  організатором  і  розробником яких був Віктор Федосов.

Хочеться ще раз підкреслити ключову особливість професора В. М. Федосова – унікальне поєднання ґрунтовного й глибинного розуміння фінансової теорії з практичною проблематикою фінансової системи та політики. Він постійно реагував на виклики, що поставали  перед  молодою  українською  державою.  У  90-ті  роки минулого століття однією з ключових проблем трансформаційного  періоду була докорінна  перебудова фінансової системи і, головне, формування нового фінансового світогляду, що ґрунтовно досліджено у виданій на кафедрі у 2002 році монографії «Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями». У ній оцінювалась  результативність  проведених  фінансових  реформ  і визначились стратегічні завдання подальшого розвитку фінансової системи України, націлені на забезпечення сталого економічного зростання. Монографія посіла перше місце на всеукраїнському  конкурсі  наукових  робіт.

Важливим кроком у розвитку ідей науково-освітньої школи з публічних фінансів стало видання кафедрою у 2013 році колективної монографії «Інновації у фінансовій сфері», в якій оцінені завдання,  передумови  та  проблеми  запровадження  новітніх  фінансових інструментів і технологій в управління публічними фінансами. Також  актуальною  проблемою  є  розбудова  в  нашій  державі повноцінної та дієспроможної фінансової інфраструктури. Варто зазначити, що саме В. М. Федосовим спільно з професором кафедри фінансів В. М. Опаріним введено в категоріально-понятійний апарат фінансової науки дефініцію «фінансова інфраструктура», дано її визначення, розкрито її сутність та внутрішні риси. В опублікованих  наукових  статтях  і  виданій  у  2016  році  колективній монографії  розроблено  новий  науковий  напрям  «Фінансова інфраструктура  ринкової  економіки»,  розкрито  місце  і  роль  фінансів  як  інфраструктурної  складової  суспільного  виробництва. Обґрунтовано інституціональні засади функціонування фінансів і фінансової  системи,  концептуальні  підходи  до  структуризації фінансової інфраструктури, її різні зрізи з позицій інституціоналізму:  інститути  та  інституції.  Досліджено  інструментально-управлінську  інфраструктуру  державних  фінансів,  інституційну інфраструктуру  фінансового  посередництва  та  сервісну  інфраструктуру  фінансової  системи.  В.  М.  Федосов  умів  об’єднувати людей  –  над  монографією  працювали  не  тільки  співробітники кафедри факультету фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, а й провідні науковці Київського  національного  університету  імені  Тараса  Шевченка, Університету державної фіскальної служби України, Університету  банківської  справи,  Академії  фінансового  управління,  представники фінансового та корпоративного секторів економіки.

Велику увагу професор В. М. Федосов приділяв дослідженню розвитку української наукової школи фінансів, на основі якого у 2010 році було видано за його загальною редакцією монографію «Фінансова думка України» (у трьох томах). У ній було доведено,  що  успішне  функціонування  сучасних  наукових  шкіл  в  українській фінансовій науці завдячує насамперед багатій науковій спадщині вітчизняних учених другої половини ХІХ – початку ХХ століття.  На  цей  період  припадають  зародження  та  становлення  української  фінансової  думки.  Саме  завдяки  зусиллям В. М. Федосова було повернуто у пантеон фінансової науки імена видатних  українських  вчених,  насамперед,  М.  М.  Алексєєнка, А. Я. Антоновича, М. Х. Бунге, С. І. Ілловайського, А. О. Ісаєва, Й. Ф. Кулішера, П. П. Мігуліна, М. І. Мітіліно, І. І. Патлаєвського, Г. Ф. Сидоренка, І. Т. Тарасова, В. М. Твердохлєбова, М. М. Цитовича,  І.  І.  Янжула,  М.  П.  Яснопольського  та  багатьох  інших.

У працях вітчизняних учених-фінансистів того періоду, як показано  в  монографії,  досить  ґрунтовно  й  усебічно  досліджувалася загальна ґенеза функціонування публічних фінансів з позиції необхідності розвитку ринкового середовища та дотримання соціальних  пріоритетів,  здійснювалося  осмислення  концептуальних засад  функціонування  бюджетної  системи,  оподаткування,  державного кредиту. З’ясовуються особливості формування вітчизняної  фінансової  думки,  її  концептуальні  засади  та  самобутній характер. Подано широку інформацію про життя, творчість, розмаїття  поглядів  українських  учених-фінансистів,  показано  і  доведено їх значний внесок у світову фінансову науку.

Теоретична  конструкція  дослідження  проблематики  публічних фінансів у працях українських вчених базувалася на вихідній тріаді: «потреби – видатки – доходи». Вони аргументували тезу про те, що практична бюджетна робота починається з виявлення потреб  суспільства  та  держави,  визначення  розміру  видатків  як сукупності  коштів,  спрямованих  на  фінансування  цих  потреб  і визначення  джерел  їх  фінансування.  Стосовно  ряду  вихідних  і пріоритетних  позицій  у  цій  сфері  українські  науковці  зробили значний внесок у світову фінансову науку. Насамперед вони розвинули  положення  про  багатоаспектність  бюджету  та  зробили висновок  щодо  широкого  спектра  його  можливостей:  бюджет  – це  не  просто  план  доходів  і  видатків  держави,  а  й  ефективний  інструмент перерозподілу національного продукту, а звідси – регулювання  економіки  та  соціальної  сфери  в  цілому.  Також  вони зробили вагомий внесок у теорію і практику територіального розподілу доходів і видатків і в побудову системи місцевих фінансів.

Домінантою теоретичного доробку представників української науки у сфері податків і податкової політики було обґрунтування необхідності  оптимізації  податкової  системи  через  урахування інтересів платників податків і визначення як макроекономічних, так і мікроекономічних наслідків фіскальної діяльності держави. На  їх  думку,  в  основу  побудови  податкової  системи  необхідно покласти  насамперед  принцип  соціальної  справедливості,  а  вже потім фіскальної достатності. Реалізація цієї ідеї повинна відбуватися  через  прогресивне  оподаткування  доходів  фізичних  та юридичних осіб, застосування системи податкових пільг і неоподатковуваного  мінімуму.  Значна  увага  приділялась  одному  з найактуальніших  і  найскладніших  питань  фіскальної  теорії  та практики – перекладанню податків, розглядаючи його як форму реагування  на  надмірний  податковий  тиск.  Деякі  з  їхніх  праць були піонерними для світової фінансової науки. Вони не тільки не втратили своєї актуальності, а навпаки, набули ще більшої ваги  для  сьогоднішньої  української  фінансової  науки,  в  якій  ця проблематика  до  останнього  часу  залишається  білою  плямою.

Наукова розробка проблематики публічних фінансів фундаторами української фінансової науки заклала підвалини та визначила концептуальні  положення  української  фінансової  думки,  сформувала фундамент для майбутніх поколінь учених-фінансистів. Останніми роками В. М. Федосов значну увагу приділяв проблематиці  трансформації  фінансів  макрорівня  від  ідеології  державних  фінансів  до  засад  сучасних  публічних  фінансів,  наголошуючи,  що  це  питання  не  стільки  термінології,  структури  й організації, скільки сутнісного наповнення та відповідальності. У такому  контексті  досліджувалися  окремі  аспекти  вказаної  проблематики,  котрі  тривалий  час  практично  залишалися  поза  увагою вітчизняної фінансової науки.

Зокрема, вони отримали відображення у спільних публікаціях Віктора Федосова з представником нової генерації послідовників наукової  школи  публічних  фінансів  –  доктором  економічних  наук,  професором  Тетяною  Василівною  Паєнтко.  Віктор  Михайлович відіграв одну з ключових ролей у формуванні моєї особистості не тільки як дослідниці, а й людини, котрій не байдужа доля України. Саме тому вектор спільних наукових пошуків був спрямований  на  дослідження  проблематики  ефективності  державної бюрократії у посткомуністичних країнах та спроби віднайти спосіб розірвати замкнене коло корупції і кумівського капіталізму  в  Україні.  Разом  із  Віктором  Михайловичем  було підготовлено цикл публікацій, присвячених специфічному аспекту державної  бюрократії  –  її  функціональності  та  допустимості поєднання  з  політикою,  особливостям  української  бюрократії, рисам,  ознакам  і  взаємозв’язкам  з  політикою  та  бізнесом.  Той аспект,  що  в  Україні  відбувається  швидкий  процес  політизації бюрократії, зрощування влади в особі бюрократії з бізнесом і, як результат, – посилення корупції, викликав інтерес у зарубіжних колег. Цикл статей, присвячених ризикам опортуністичної поведінки  державної  бюрократії,  взаємозв’язку  її  підзвітності  та  рівня корупції, економічних втрат держави внаслідок посилення корупційної складової, опубліковано у Польщі та США.

Віктор  Михайлович  завжди  наголошував  на  важливості  завершувати  дослідження,  а  не  залишати  їх  на  півдорозі.  Виявлення  проблеми,  доведення  її  негативного  впливу  –  це  тільки  половина справи, необхідно віднайти спосіб, як подолати труднощі. Саме тому логічним продовженням досліджень проблематики функціонування державної бюрократії став пошук шляхів вирішення питань політизації, корупції, недостатньої підзвітності та низької ефективності діяльності державної бюрократії в цілому.  Так  народилась  ідея  запровадження  контролінгових підходів на макрорівні, у результаті реалізації якої вийшов цикл публікацій,  присвячених  феномену  контролінгу  як  філософії управління  фінансами.  Було  не  тільки  визначено  сутність  макрофінансового контролінгу та особливості його застосування на макрорівні,  але  й  розроблено  систему  управлінських  рекомендацій  щодо  використання  відповідних  інструментів  в  Україні. Ці ідеї обговорено на кількох конференціях у країнах ЄС і як згодом  опубліковано  результати  дослідження  про  застосування  контролінгових підходів у публічному секторі у кількох виданнях за кордоном. Мені завжди імпонувала сучасність поглядів В. М. Федосова.

Він  постійно  не  тільки  був  у  тренді  сучасних  напрямів  досліджень, а й був обізнаний з новітніми політичними настроями в Україні  та  світі,  актуальними  підходами  в  державному  управлінні, навіть в електронному урядуванні. Саме тому ідеї діджиталізації уряду стали основою третього циклу публікацій, присвячених  виявленню  впливу  цифрових  трансформацій,  котрі відбуваються  в  урядах,  на  корупційні  ризики  й  антикорупційні ефекти. Діджиталізація стала логічним продовженням попередніх досліджень не тому, що це просто популярна тема, а оскільки після більше ніж двадцяти років реформ країни Центральної і Східної Європи показують різні результати в економічному розвитку  через  сильні  контрасти  рівнів  діджиталізації  урядів. Саме рівень діджиталізації публічних послуг зменшує безпосередні контакти чиновників і громадян, а отже, знижує рівень корупції, сприяє прозорості діяльності урядової бюрократії, сприяючи її підзвітності. 

Під  час  розмов  з  Віктором  Михайловичем,  особистих  чи телефонних,  завжди  варто  було  мати  під  рукою  ручку  і  папір, оскільки в дискусіях народжувалось одразу кілька ідей, кожна з яких мала право стати новим напрямом дослідження. Що характерно, дискутувати з Віктором Михайловичем було не тільки цікаво, але й комфортно, оскільки він завжди прислухався до думки  опонента,  незважаючи  на  різницю  в  досвіді  чи  віці.  Віктор Михайлович володів унікальною здатністю надихати на нові пошуки та вірити у свої сили, його професіоналізм і життєва мудрість назавжди залишаться для мене дороговказом у житті.

Хоча наука була наснагою й полем діяльності Віктора Михайловича, значну увагу він приділяв освітньому процесу, постійно працюючи над удосконаленням навчальних планів, програм навчальних дисциплін, упровадженням сучасних освітніх технологій і,  головне,  діалектиці  взаємовідносин  викладач  –  студент  (аспірант, докторант). Епохальним в освітньому вимірі стало видання за редакцією В. М. Федосова, В. М. Суторміної, С. Я. Огородника в  1991  році першого на теренах  колишнього СРСР навчального посібника «Государственные финансы», в якому були сконцентровані основні ідеї та положення наукової школи. Саме на кафедрі фінансів під його керівництвом у середині 90-х років минулого  століття  було  започатковано  навчальні  дисципліни  «Податкова  система»,  «Податковий  менеджмент»,  «Бюджетна система»,  «Бюджетний  менеджмент»,  «Місцеві  фінанси», «Управління державним боргом», які на сьогодні стали класичними в системі вищої економічної освіти. На початку 2010-х років на основі результатів наукових досліджень введено комплекс принципово  нових  інноваційних  навчальних  дисциплін  –  «Фінансова  думка  України»,  «Фіскальна  політика»,  «Макрофінансовий аналіз», «Макрофінансове планування», «Макрофінансовий  ризик-менеджмент»,  «Державний  фінансовий  контроль»,  «Фінансова  інфраструктура»,  котрі  відповідають сучасним вимогам до управління публічними фінансами. 

Не можна не сказати ще про один зріз діяльності В. М. Федосова – атестацію наукових кадрів. Певний час працюючи членом експертної ради ВАК України, тривалий час був заступником голови  та Головою  спеціалізованої  вченої  ради  по  захисту  кандидатських  і  докторських  дисертацій  за  спеціальністю  08.00.08  – гроші,  фінанси  і  кредит  у  Київському  національному  економічному  університеті  імені  Вадима  Гетьмана,  членом  спеціалізованих  вчених  рад  у  Науково-дослідному  фінансовому  інституті Міністерства  фінансів  України  (нині  Академія  фінансового управління) та в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Неодноразово виступав  офіційним  опонентом  на  захисті  докторських  і  кандидатських дисертацій, надавав відгуки на автореферати, висловлюючи цінні поради й рекомендації здобувачам наукових степенів.

За роки довгої діяльності Віктор Михайлович виховав не одне покоління  фінансистів,  щедро  засіваючи  зерна  мудрості  в  душі молодих колег. Гідні плоди його натхненої праці ще довго проростатимуть світлою пам’яттю у людських серцях. Серед випускників  кафедри  фінансів,  яку  майже  півстоліття  очолював  професор  Віктор  Федосов,  багато  кандидатів  і  докторів  наук, десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів для фінансової системи України, сотні іноземних фахівців для інших країн світу, десятки кандидатів економічних наук для Афганістану, Сирії, Ємену,  В’єтнаму,  Монголії  і  багатьох  країн  Африки,  відомі люди, які зробили вагомий внесок у розбудову національних фінансових систем. Чимало іноземних спеціалістів очолили фінансові органи управління своїх країн, працювали і працюють міністрами та їх заступниками.

У широкому спектрі творчого доробку В. М. Федосова в розбудові  наукової  школи  публічних  фінансів  важливе  місце  посідає проблематика теорії та методології фінансів і податків, світової фінансової  думки  і  західного  досвіду,  теорії  і  практики  державних фінансів, ухилення і перекладання податків. Учений досліджує питання ролі та місця фінансів і податків розвинутих країн, макрофінансового бюджетування, організації й техніки фіскальної роботи, бюджетного федералізму.  Цій  проблематиці він  присвятив багато своїх праць. Активний творчий науковий пошук дав змогу сформулювати низку концептуально важливих ідей з фінансової теорії та практики, методології фінансової науки, її категоріального й понятійного апарату, фіскальної політики. Фактично все це стосується вихідних і фундаментальних позицій фінансової науки. Серед найвагоміших здобутків ученого слід відмітити таке:

По-перше,  визначення  методологічних  підходів  до  розкриття сутності, можливостей і потенціалу фінансів та фіскальної політики, аргументації методологічно важливого положення – податок, вихідна фінансова категорія, але не фінансів взагалі, а тільки публічних  фінансів.  Ця  наукова  теза,  що  була  вперше  висунута професором  В.  М.  Суторміною,  але  стосувалася  всієї  сфери  фінансів,  надалі  була  конкретизована,  розвинута  й  аргументована В. М. Федосовим. Ним було доведено, що податок є універсальною вихідною категорією, яка виражає основні внутрішні сутнісні риси та якісні характеристики саме публічних фінансів у розвинутій  економічній  системі  ринкового  типу.  Аргументовано, що в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин переважає, що в сьогоднішніх умовах розвитку ринкового господарства рух суспільного капіталу  відбувається  значною  мірою  під  вагомим  впливом  державної фіскальної  політики  і  це  накладає  свій  специфічний  відбиток  на весь процес виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту. Одержавлена за допомогою податків частина вартості національного продукту набуває специфічного й відносно самостійного руху з своїми внутрішніми особливостями і закономірностями, здійснюючи свій кругообіг. Надалі під впливом дій держави, яка активно втручається в процес руху національного  продукту,  використовуючи  для  цього  широкий  спектр  різноманітних фінансових інструментів і важелів, вона стає складовою загального кругообігу. 

В.  М.  Федосовим  висунута  і  науково  обґрунтована  теза,  що вихідною категорією фінансів виступає дохід. Це дало змогу підійти до розкриття причинно-наслідкових зв’язків між об’єктивним і суб’єктивним у фінансах і податках, між об’єктивними фінансовими  категоріями  та  рухливою,  мінливою  дійсністю  – фінансовою  політикою,  фінансовим  правом,  фінансовим  механізмом, фінансовим менеджментом. Виокремлення  стійких взаємозалежностей  і  взаємообумовленостей  допомогло  виявити об’єктивні закономірності й тенденції розвитку специфічної сфери економічних відносин – фінансів і податків. Це в свою чергу дозволило підійти до розкриття законів, що діють у ній, довести, що розвиток і поглиблення ринкової економіки посилює проникнення об’єктивного та суб’єктивного у фінанси і податки.

По-друге, обґрунтовано висновок, згідно з яким фінанси у цілому і податки, зокрема, разом з ринком і товарно-грошовим господарством належать до фундаментальних підвалин  людської цивілізації. Фінанси – одна з підвалин існування суспільства поряд із сім’єю, власністю, державою, правом і релігією. Вони мають внутрішню, іманентно притаманну тільки їм, логічну структуру, яка складається з окремих сегментів фінансових відносин зі специфічними  внутрішніми  законами  їх  руху.  Кожна  складова внутрішньої  структури  фінансів  є  фінансовою  категорією,  які формуються у своєрідні ряди і групи – від простих до найскладніших фінансових категорій; усі вони пов’язані між собою прямими і зворотними зв’язками. Виділені рівні та форми фінансових відносин трансформуються, конкретизуються, перетворюючись у реальну дійсність, у результаті чого формується  інституціональна  структура  фінансової  системи.  Фінансове  право,  фінансова політика реалізуються державою за допомогою системи фінансових інституцій і державного менеджменту.

По-третє,  систематизована  ґенеза  й  еволюція  світової фінансової думки. У зв’язку з цим особливої уваги заслуговує дослідження  теорій  бюрократії  взагалі  і  фінансової  бюрократії зокрема, що здійснено в Україні вперше послідовником наукової школи публічних фінансів професором В. Андрущенком. У цьому контексті цікавим питанням є втілення у фіскальній політиці провідних країн світу результатів теоретичних досліджень західних економістів. Червоною ниткою через усі праці В. М. Федосова проходить теза, що фіскальна політика повинна ґрунтуватися на міцній концептуальній основі. З цього випливає – фіскальна політика має базуватися на фундаментальних теоретичних засадах, виходячи  з  певної  фінансово-економічної  доктрини.  Остання  є домінантою, вихідною основою і своєрідним компасом фіскальної  політики.  Фіскальна  політика  має  бути  науково  обґрунтованою, оптимально виваженою, діяти скоординовано, синхронно  з іншими складовими економічної політики – ціновою, борговою, монетарною,  кредитною  і  валютною  –  та  бути  спрямованою  на вирішення  спільних  із  ними  завдань.  Домінантою  фіскальної стратегії  має бути забезпечення реалізації  політики  сталого  розвитку. Стратегія формування фіскальної політики в Україні має спиратися  як  на  ґрунтовну  теоретичну  базу,  так  і  максимально враховувати  особливості  перехідного  стану  економіки  країни. 

Тактика  фіскальної  політики  повинна  бути  спрямована  перш  за все  на  вирішення  завдань  макроекономічної  і  макрофінансової стабілізації та сталого економічного розвитку. Необхідність забезпечення стабільного і динамічного економічного  розвитку  України  вимагає  чіткого  визначення  пріоритетних орієнтирів, стратегічних і тактичних завдань фіскальної політики та критеріїв  їх  реалізації.  У  цих  умовах,  на  думку  В.  М.  Федосова, одним  з  найважливіших  вихідних  і  пріоритетних  загальнодержавних завдань має стати розроблення фінансової стратегії та тактики держави,  яка  будувалася  б  на  фундаментальній  фінансово-економічній доктрині, гнучкому поєднанні неокейнсіанського та неокласичного підходів. Це вимагає зміни пріоритетів, сутності і спрямованості,  засобів  і  механізмів  фіскальної  політики  та  формування нових методів і технологій державного фінансового менеджменту, від якості й ефективності яких безпосередньо залежить стабільний економічний розвиток країни.

По-четверте, обґрунтована необхідність і можливості запозичення найраціональніших, найефективніших елементів і форм світового  досвіду  теорії  та  практики  фінансового  будівництва. Зокрема, управління фінансовим господарством, його сучасних інструментів, різних національних варіантів організації бюджетної  і  податкової  систем,  різноманітних  фіскальних  процедур  і новітніх  технологій  податкового  і  бюджетного  менеджменту.  Фінансова наука Заходу розробила передові технології управління бюджетними потоками, в більшості західноєвропейських країн належне місце зайняла практика середньострокового фінансового планування. Фінансовий менеджмент і в теорії, і на практиці досяг помітних висот. У працях В. М. Федосова криється амальгама ідей і знань, що розкривають досягнення світової теорії та практики  фінансів  і  фінансового  менеджменту,  удосконалення  бюджетних процедур і технологій. Його праці допомагають зрозуміти,  що  вчення  про  фінанси  на  Заході  спирається  на  постулат відповідальності  влади  перед  платниками  податків,  народом  у цілому. У центрі західних моделей економіки і державних фінансів – інтереси людей – громадян і споживачів. Цьому імперативу і підпорядковані як теоретичні тлумачення фінансових явищ, так і технології практичної бюджетної роботи.

По-п’яте, В. М. Федосов, разом з іншим представником наукової  школи  публічних  фінансів  –  В.  М.  Опаріним,  на  початку трансформаційних  процесів  (90-ті  роки  минулого  століття)  обґрунтував важливу тезу щодо необхідності проведення в Україні глибокої й докорінної фінансової реструктуризації. Доведено, що повноцінна  й  ефективна  фінансова  реструктуризація  можлива тільки на засадах всебічного теоретичного осмислення і практичної реалізації досягнень світової фінансової думки, переходу до інституціональної  моделі  ринкових  перетворень,  поєднаних  з елементами ефективного і цілеспрямованого державного регулювання.  В  Україні  на  той  час  ще  збереглася  значною  мірою практично  недоторканою  фінансова  модель  адміністративної економіки  як  за  пропорціями,  так  і  за  послідовністю  розподілу  національного  продукту.  За  змістом  фінансові  відносини  в Україні  ще  повністю  радикально  не  змінилися.  Результатом  проведених змін багато в чому є лише зміна форм, а не глибинної сутності  цих  відносин.  В  цих  умовах  у  центр  економічної  і  фінансової політики держави слід було поставити політику доходів. При цьому головне завдання полягало і до цього часу полягає в тому, щоб забезпечити високий рівень індивідуальних доходів, що  сприятиме  підвищенню  частки  оплати  праці  у  структурі  ВВП,  зростанню  добробуту  і  зняттю  напруження  з  державних  фінансів.

Отже, висновок з  цього  –  у  центрі реформування  фінансової моделі має бути зміна співвідношення між суспільним та індивідуальним споживанням. Зростання доходів громадян стимулюватиме виробництво на основі розширення обсягів суспільного попиту. Нині економічні проблеми України полягають насамперед у вкрай низькій купівельній спроможності населення. І саме це, а не високі податки, робить у багатьох випадках виробництво таким, що не має сенсу. Крім того, зростання індивідуальних доходів,  яке  сприятиме  зростанню  платежів  громадян  до  бюджету  і оптимізації  його  структури  та  соціальних  видатків,  допоможе розв’язати  одне  з  найбільш  актуальних  завдань  перехідної  економіки – зниження рівня оподаткування підприємницької діяльності. Отже, саме політика доходів може стати ключем до реформування  фінансової  моделі  суспільства,  оптимізації  структури ВВП, що так необхідно для справжньої, а не показної реструктуризації економіки і фінансів.

По-шосте,  важливе  місце  в  науковому  доробку  професора В. М. Федосова займають дослідження ідей Української наукової школи фінансів, її ґенези і еволюції. Їм обґрунтовано і доведено існування Української класичної наукової школи фінансів (середина ХІХ – початок ХХ ст.), яка знаходилась на рівні світової фінансової  науки.  Розкриті  і  охарактеризовані  її  фундаментальні теоретико-методологічні  засади,  концептуальні  домінанти,  специфічні внутрішні риси та особливості і самобутність розвитку. Показані її тісні взаємозв’язки з західною економічною наукою і фінансовою думкою. Протягом кількох десятиліть В. М. Федосов, як один з фундаторів науково-освітньої школи публічних фінансів, організовував та брав участь у спільних дослідженнях з колегами з вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів України та зарубіжних  держав  –  Грузії,  Молдови,  країн  Балтії,  Росії,  Болгарії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Чехії, Швейцарії, Італії, Угорщини, Великої Британії, Іспанії, Куби тощо. В цей час спільно із зарубіжними вченими виконувались фундаментальні наукові дослідження: фінансово-кредитний  механізм  підвищення  ефективності виробництва (Польща, Катовіцька Економічна академія ім. Кароля Адамецького; Словакія,  Братиславська вища  економічна школа;  Угорщина,  Будапештський  фінансовий  інститут);  розвиток і проблематика сучасного фінансового ринку (Великобританія – університет м. Едінбург і Іспанія – університет м. Валенсія); фінансовий  сектор  країн,  що  трансформуються  (Німеччина  –  університет м. Констанц).

Сьогодні ми, учні й послідовники, згадуємо творчий доробок Віктора Михайловича як мудрого, людяного й порядного керівника, котрий відкривав молоді невичерпну силу знань, мав гнучкість і варіативність мислення, вчив розпізнавати добро і зло, давав мудрі життєві поради. Віктор Михайлович, попри те, що був суворим до непрофесійності, дуже піклувався й оберігав свій колектив і наукові принципи.